Блог Олександра Степаника

   В 1874 році меноніти Міхаліна в силу своїх релігійних переконань були змушені назавжди покинути свої оселі. Що було причиною для такого кроку та як все відбувалось –читайте у цьому матеріалі.     Вперше про підготовку до проведення військової реформи уряд Росії оголосив 4 листопада 1870 року. Ця подія не пройшла повз увагу керівників найбільших менонітських спілок Півдня України, Волині, Кавказу та Волги. Ознайомившись з новою концепцією комплектування збройних сил, меноніти виявили загрози, які суттєво урізали або повністю скасовували надані їм російською царицею Катериною ІІ пільги щодо звільнення від військової повинності. В січні 1871 року в Санкт-Петербург була направлена делегація менонітів у складі 6 чоловік, якій було доручено уважно вивчити положення військової реформи та по можливості домовитися з владою про збереження за менонітами прав на звільнення від служби в існуючому вигляді. Проте Сенат Російської імперії не погодився на ці пропозиції і в лютому 1871 року оголос

    Ревізькі казки - документи, що відображають результати проведення ревізій податного населення Російської імперії у XVIII - 1-й половині XIX ст., що проводилися з метою подушного податкового обкладення населення. Ревізькі казки були поіменними списками населення, в яких вказувалися ім'я, по батькові та прізвище власника двору, його вік, ім'я та по батькові членів родини із зазначенням віку, стосунків до глави сім'ї.     Всього було проведено 10 ревізій, перша в 1719 році, остання в 1858 р. У проміжках між ревізіями ревізькі казки уточнювалися. Вироблялася фіксація наявності або відсутності особи на момент поточного обліку, причому в разі відсутності фіксувалася причина (помер, в бігах, відселений, в солдатах і т. п.). Всі уточнення ревізьких казок ставилися до наступного року, тому кожна «ревізька душа» вважалася наявною до наступної ревізії навіть в разі смерті людини, що дозволяло державі з одного боку підвищувати збирання подушного податку, а з другого створювало умо