Передісторія появи колонії менонітів

    Першими іноземними поселенцями на миколаївських землях були меноніти – послідовники релігійного вчення Менно Симонса, голандця по походженню. Менонітство виникло в 1530-тих роках в Нідерландах, як один з напрямів протестантского руху за реформування католицької церкви та її приведення у відповідність з Біблією. В основі віровчення менонітів лежать ідеї незастосування сили та неспротиву – меноніти по своїм релігійним переконанням за будь-яких умов відмовляються брати в руки зброю. Принциповий пацифізм менонітів, який вступав у протиріччя з інтересами держав, у яких вони проживали, привів до специфічної форми пасивного протесту – кожен раз, коли влада намагалась примусити менонітів проходити військову службу, вони вибирали для себе масову еміграцію. Перша міграційна хвиля прокотилась близько 1560 року, коли тиск католицької інквізиції став особливо нестерпним для голандських менонітів. 

    Одним з напрямків міграції став район дельти ріки Вісла (північ сучасної Польщі). В той час катастрофічні по своїм масштабам повені спустошили та перетворили на непридатні для життя та ведення сільського господарства значні території нижньої течії та гирла ріки. Правителі Польського Королівства та Пруського герцогства, що проявляли відносну лояльність до менонітів, запропонували їм відновити ці землі з наданням значних привілеїв - повна свобода релігії, звільнення від військової служби, відкриття власних шкіл, звільнення від податків власної продукції та її вільне транспортування по Віслі. Меноніти, які займалися переважно землеробством і мали величезний досвід ведення господарств в низинних та болотистих місцевостях, охоче відгукнулися на ці пропозиції. Більш того, польський король пообіцяв менонітам передати осушені землі у повну власність за умови щорічної сплати ними податку до казни. За кілька років в район міст Грауденца (нині Грудзьондз) та Данціга (Гданськ) емігрувало близько 10 тис. менонітів, які заснували тут численні колонії. Незважаючи на важкі умови життя, поселенці досягли своїх цілей з успіхом: було прорито сотні кілометрів осушувальних каналів, проведено роботи по укріпленню берегів, будівництву дамб та висадці дерев. За кілька років в районі міста Грауденца (нині Грудзьондз, Польща) виникло вісім колоній менонітів з Нідерландів, а в районі Данціга (Гданськ) – більше десяти.[1]

   Однак привілеї не закріплювались в правовому полі, а існували лише в формі усної домовленості і виступали як вияв милості правителя, що надає своїм підданим-менонітам. Тому обмеження або розширення привілеїв багато в чому залежало від особистих якостей правителів та вміння представників менонітів враховувати ці якості та досягати взаємопорозуміння. Декілька століть меноніти, що мешкали в дельті ріки Вісла, досить успішно налагодили своє співіснування з владою. Так в 1642 році польський король Владислав IV в обмін на грошову пожертву королівському казначейству надав їм пільги в питаннях військової служби. Після першого поділу Речі Посполитої в 1773 р. поселення віслянських менонітів потрапили під управління Прусії, але меноніти, в обмін на щорічний внесок в 5000 золотих талерів, знову отримали від пруського короля Фрідріха ІІ звільнення від військової служби. А в 1780 році віслянські меноніти за добросовісне виконання своїх зобов’язань та своєчасну сплату грошей на утримання воєнної академії  отримали від Фрідріха ІІ таке звільнення «на віки вічні». Але «назавжди» звільнитись менонітам від служби зі зброєю в руках так і не склалось. Зі вступом на престол Фрідріха Вільгельма ІІ Пруського в 1786 році відносини менонітів з владом почали погіршуватися. Тепер звільнення від служби обкладалось важкими зборами, крім того на час воєнних дій меноніт був зобов’язаний надавати замість себе для несення служби двох чоловік та забезпечити їх необхідними припасами. В умовах частих та затяжних воєн, які в той час вела Прусія зі своїми сусідами, виконання цих умов було майже неможливим. [2, стор.171-174]

   Таким станом речей скористався російський уряд Катерини ІІ. Після перемоги над Османською імперією у війні 1768-1774 рр. до складу Росії увійшла Південна Україна, майже безлюдна територія, що століттями потерпала від набігів кримських кочівників та османів. Приріст населення в цих краях був недостатнім для швидкого збільшення кількості жителів в прикордонних областях та забезпечення робочою силою розвитку ремесел та торгівлі в більш розвинутих регіонах країни. Тому метою свого правління Катерина ІІ оголосила не тільки досягнення спокою та благоденства для своїх підданих, але й їх примноження. Для досягнення цієї мети нею впроваджувалась активна сімейна політика, започатковано систему охорони здоров’я для бідних верств населення та заохочувальна іміграційна політика. 

   Щодо менонітів, то з їхніми поселеннями та способом ведення господарств був особисто ознайомлений російський державний діяч того часу граф П.Рум’янцев, який під час Семилітньої війни командував російською армією в Західній Прусії. Він і рекомендував їх як зразкових землеробів та ремеслярів. Меноніти високо цінують освіту, вважаючи її найважливішою необхідністю суспільства. Неписемних серед менонітів не було. Дівчатка та хлопчики обовязково відвідували школу, які була у кожній без винятку колонії. Навіть противники іноземних колоністів змушені були визнати, що меноніти працьовиті, порядні, людяні та не вживають алкоголь. Тому вплив менонітів на оточуючих російських селян вважався благотворним.

        В Данціг до пруських менонітів був направлений російський урядовець Георг Траппе, який розумів та міг розмовляти на діалекті їхньої мови, з пропозицією про переселення в Росію з наданням наступних привілеїв: 1) вільне відправлення релігійних обрядів; 2) звільнення від військової повинності; 3) наділення кожній менонітській сім’ї до 65 десятин землі; 4) звільнення від усіх податків на 10 років; 5) видача на кожне господарство безпроцентної позички в 500 рублів на 10 років та ін. Не менш привабливою була й інша пропозиція. Якщо на території Прусії меноніти займались осушенням боліт і лише потім ці землі відходили у їхню власність, то в Росії поселенцям могли пропонувати лише землі, придатні для землеробства. Меноніти, що мешкали в дельті ріки Вісла, виявили зацікавленість до переселення та направили в Росію свою делегацію для пошуку підходящих земель для організації колоній. Представники делегації побували майже у всіх куточках Новоросійської губернії (сучасні Дніпропетровська, Запорізька та Херсонська області України) та домовились про створення менонітських колоній в районі річки Хортиці. Перші переселенці з’явилися на півдні України в 1789 році. [2, стор.179-180]

   Та все ж історія менонітського поселення на землях сучасної Миколаївки не має жодного відношення до тогочасної іміграційної політики Катерини II. На той час це територія Речі Посполитої, малозаселена та не розвинута. В 1779 р. власником Махнівського ключа(містечок Махнівка та Самгородок з прилеглими землями) стає 18-річний Антоній Протазій(Прот) Потоцький, в майбутньому - власник величезних земельних площ на Поділлі, впливовий банкір та підприємець, останній київський воєвода. Його амбітний план створення власної промислово-аграрної імперії з центром у Махнівці передбачав інтенсивне заселення та розвиток цих земель. Прот Потоцький бере активну участь в роботі торговельної та фінансових бірж у Варшаві [3] Як стверджує одне з менонітських джерел [4], саме там Потоцький зустрівся з привіслянськими менонітами, що вели на біржі успішну торгівлю сиром та маслом. Передові методи тваринництва та переробки продукції, що використовували меноніти, справили на Потоцького велике враження, і він запропонував їм вигідні умови для переселення на подільські землі. Після огляду земель Потоцького сторони домовились про створення колонії менонітів в урочищі Михайлин, в 18 верстах на південний схід від Махнівки. В 1787 році (окремі джерела вказують 1783 рік [5]) велика група менонітів з надвіслянських колоній Грауденц, Кулм та Торн прибуває на Поділля та засновує тут колонію Міхалін(Michalin)[4,5,6]. Ця назва колонії, як стверджує [8], дана в честь Антонія Міхала Потоцького(1702-1766), діда Протазія, белзського воєводи, з яким меноніти були у добрих стосунках.

   Таким чином, історично Міхалін – це не тільки перша колонія менонітів на Правобережній Україні, як стверджується в [8], а є взагалі першою колонією на території сучасної України. Колонії на Хортиці з'явились лише два роки потому, в 1789 р., а на Волині в районі міста Острог – ще пізніше, в 1792 р. Міхалін засновано привіслянськими менонітами – нащадками колишніх переселенців з Нідерландів, які повністю зберегли звичаї та мову. Власне тому в тогочасних офіційних документах жителів колонії називають «голландцями».

Посилання:

1. Global Anabaptist Mennonite Encyclopedia Online. Graudenz.(http://gameo.org/index.php?title=Graudenz_(Kuyavian-Pomeranian_Voivodeship,_Poland)).
2. Стволыгин К.В. Отказы от военной службы вследствие убеждений в Российской империи. Монография. -Мн.: РИВШ, 2010. -248с.
3. Antoni Prot Potocki. Biografia. (http://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/antoni-prot-potocki-h-pilawa)
4. Chronology of Karlswalde. (http://home.arcor.de/pulin/karlswalde/history/chronology.htm).
5. Journal of the American Historical society of Germans from Russia, Vol 11., No. 2, Summer 1988 (pages 31-34). (http://home.arcor.de/pulin/karlswalde/history/vill_hill_story.htm).
6. Goertz, Adalbert. "Deutsch-Michalin Mennonites."(http://www.mennonitegenealogy.com/russia/michalin.htm).
7. J.A. Boese. The Prussian-Polish Mennonites Settling in South Dakota 1874 and Soon After. - Pine Hill Press, 1967 - 144 с. (http://home.arcor.de/pulin/karlswalde/history/prussian.htm)
8. Л.Я.Лановик.  Прадідів розчищені джерела. – Вінниця, «Тірас», 2004. – 144 с.